Аня була некомпанійською дівчиною. Мовчазною та відстороненою. Друзів і подруг у неї не було, студентські сабантуї її не цікавили. Вона жила навчанням, книги та підручники були її друзями.
Університетська бібліотека була найкращим місцем для проведення часу. Аня не прагнула виділятися, тому її в університеті майже ніхто не знав. Того вечора вона затрималася у бібліотеці. Вийшла пізно. Підходячи до будинку, вирішила скоротити шлях і пішла через пустку. Тут її наздогнав ґвалтівник і, скориставшись моментом, вчинив своє чорне діло.
Потім він утік так швидко, що дівчина навіть не встигла розгледіти його обличчя. Наслідки стали відомі через півтора місяці. Аня завагітніла. Лікар наполіг на пологах, пояснивши це тим, що якщо зараз перервати вагітність, то з’явиться велика небезпека того, що Аня більше ніколи не зможе стати матір’ю.
Аня важко погодилася народжувати, подумавши, що після пологів вона здасть малюка в притулок. Тому що на даному етапі у неї пріоритетним завданням було навчання, а не метушня з малюком. Але коли в пологовому будинку побачила свого сина, то щось у ній перевернулося. «Нікому і ніколи я тебе не віддам.
Ти мій і тільки мій», – думала вона, дивлячись на дитину. Хлопчик підкорив серце мами своєю беззахисністю. Через два роки Аня впадала в жах від одних тільки спогадів про те, що колись припускала залишити Мишка в притулку. Сьогодні вона впевнена, що якби тоді зробила таке, це була б її найбільша помилка в житті.
Зараз вона ні про що не шкодує і дуже щаслива, маючи такого сина, як Мишко. Хлопчик теж щасливий, живучи зі своєю мамою. Вони йшли парком, мати і син. Чудова погода, чудовий настрій. Хлопчик не замовк ні на хвилину, постійно запитуючи. Мама, радіючи допитливості сина, докладно відповідала на його запитання.
Перехожі, чуючи їхню розмову, посміхалися. Але мати із сином нікого не помічали. Вони живуть одне для одного. І світ належить їм.
